Стрижавська бібліотека

"Бібліотеки - це скарбниці всіх багатств людського духу" Г.Лейбніц


Руїни «Вервольфу» свідчать.


    Як свідчать очевидці і учасники зведення наземних захисних споруд «Вервольфа», сюди залучали на роботу на поверхні із сіл в основному чоловіків. З північно-західного боку знаходився центральний вхід у бункер. З північного сходу стояли три невеликі дерев'яні одноповерхові бараки і літній басейн. Зовні вся ставка була обнесена рясним колючим дротом і замаскованими окопами та ходами. Вся  територія  була засаджена сосновим і дубовим лісом. Вік дерев сягав від 10 до 20 років. Військовополонені викопували ці дерева в Коло-Михайлівському лісі, обтягували коріння дерев'яними щитами, разом із землею вантажили на машину, привозили на ставку і висаджували. Густа соснова хвоя добре маскувала секретний об'єкт.  

Ось так він вас зустріне…Один із в’їздів на ”Вервольф”. 

Із висоти пташиного польоту… Центральна зона ”Вервольфу”. 

Всі роботи проводились вручну у надзвичайно важких умовах. Люди не витримували більше двох-трьох тижнів такої праці. І тоді їх відправляли на "той світ". Всі внутрішні роботи, зовнішні насадження і маскування виконували військовополонені. Товщина стін і споруд «Вервольфа»була від 3 до 5 метрів.

Від вхідного бункера до основного (центрального) вів коридор триметрової ширини. З обох його боків через кожних 4-5 метра в стіни вмонтовувалися броньовані двері. Мабуть, там були кімнати охорони, спецпідрозділу, кухні. За метрів 60 від входу масивні броньовані двері вели у центральний бункер фюрера. Далі коридор вів до третього бункера телефонної і радіостанцій, які знаходилися за 70-80 метрів від основного бункера. Під вхідним і основним бункерами та кімнатами, розташованими з обох боків коридору, були запасні суворо секретні двері. Так виглядав перший поверх «Вервольфу». За даними розвідки «Вервольф» мав ще один поверх у глибині, вмонтований в суцільну гранітну скелю. Але знайти його плану не вдалося. Абвер (німецька військова розвідка) поспішив ліквідувати всю документацію цього надзвичайно секретного будівництва. 

Фото зони Вервольфу зроблене з космосу. 

Під кожним бункером німці заклали вибухівку. За даними розвідки її закладено більше 500 тонн. Висадження в повітря трьох бункерів сталося в березні 1944 року, коли радянські війська були вже у Козятині, Турбові та на підступах до Калинівки.

Як розповідають очевидці, вибух був таким сильним, що в Коло-Михайлівці, Стрижавці, Стрижавській слободі хати затремтіли, як при землетрусі, в багатьох повилітали у вікнах шибки. А масивне бетонне каміння злетіло вгору вище 50 метрів. На сьогодні на місці колишньої гітлерівської ставки залишилися зовні важенні глиби бетону. Під землею похоронило коридори першого поверху ставки, кімнати підрозділів і неушкоджений нижній поверх.

   

Не відомо, яким дивом зберігся посеред тотального засекречування,  німецький, ще воєнних часів план центральної зони ”Вервольфу”, що просочився у зарубіжну пресу.

Цифрами на ньому позначено: 

1. Басейн.

2. Кінотеатр (тільки починав будуватися)

3. Будинок Бормана.

4. Будинок для стенографісток.

5. Котедж Гітлера, добудований над підземними апартаментами фюрера.

6. Казино.

7. Так званий ”чайнийбудиночок”

8. Квартира персональних ад’ютантів.

9. Готель для генералів.

10. Загальний готель. Секретарі

11. Приміщення для преси.

12. Будівництво нового готелю.

13. Вузол зв’язку.

14. Сауна, перукарня.

15. Штабний бункер.

16. Ад’ютанти.

17. Начальник штабу головного головнокомандування збройних сил (ОКВ).

18. Начальник штабу сухопутних військ.

19. Служба безпеки.

20. Обслуга, ординарці.

Болгарська ясновидиця Ванга твердила, що бункер Гітлера під Вінницею небезпечний і досі. Нібито там ще залишилася велика кількість вибухівки у нижньому поверсі. І якщо проводити розкопки, може статися вибух такої сили, що від нього постраждає вся Вінниця і навколишні села.

По війні кілька юнаків Стрижавки і Коло-Михайлівки, які пасли худобу поблизу «Вервольфа», знайшли великі діри в землі. Хлопці вирішили проникнути через них в підземелля. Спустившися донизу, побачили довгий коридор, з обох його сторін - броньовані двері, закриті наглухо, жодні з дверей не піддалися хлоп'ячим рукам. Коридор був вистелений листівками, паперами, написаними німецькою і українською мовами. Юні дослідники пройшли з ліхтариком близько 20 метрів по коридору, дихати було важко. Прохід був завалений бетонними глибами. Далі йти практично було неможливо, спирало дихання. Хлопці повернули назад. Про наміри місцевих жителів проникнути в підземелля дізналися у Вінниці, і в 1950 році всі проходи в бункер були засипані. 

Із розповіді військовополоненого Турбівськогорайону Вінницької області (після війни був такий р-н). Він один, якому вдалося врятуватись із 14 тис. розстріляних військовополонених, що будували «Вервольф»:

«Був лютий 1942 року. Водокачка, яка качала воду з Південного Бугу в концтабір (тепер Стрижавськаколонія), перемерзла. Щодня німецький солдат возив від Бугу великою діжкою воду на санях, запряжених одним конем. 18 лютого 1942 року о 10 год. ранку ця одноконказ діжкою зупинилася біля центральних воріт концтабору. їздовий прив'язав коня, а сам пішов за пропуском. Я стояв в цей час ніким не помічений за товстим дерев'яним стовпом. Угледівши велику горловину у діжці на санях, я за якісь секунди впірнув у неї. Через хвилину-дві солдат-їздовий вже віз мене із концтабору до Південного Бугу. Ополонка на річці замерзла, набрати з неї води було неможливо. Покинувши коня на льоду, їздовий пішов до ксьондзової гори (тепер лікарня). Піднявся на гору до першої хати, викликав з неї дідуся з сокирою - прорубати ополонку. Цього мені тільки й треба було. Вистрибнувши з діжки, я проповз до очерету, що тягнувся вздовж лівого берега аж до Коло-Михайлівки. Німець прорубав ополонку, віддав дідусеві сокиру, налив повну діжку води і поїхав собі. Просидів я в очереті аж до ночі. Чув, як в концтаборі подали сигнал тривоги. Мабуть, шукали мене. Я тремтів від переляку і все думав, як добратися до лісу. Фашисти могли шукати мене із собакою. Але все минулося благополучно, ніхто мене на річці не шукав. Я був знесилений до краю.

З настанням ночі я по очерету тихо проповз аж до Коло-Михайлівки. На снігу слідів видно не було, він добре влігся і замерз. Добравшись до Михайлівського лісу, я під дубом перепочив і пішов на Сосонку. Спробувавши перейти головну трасу «Вінниця-Київ»в лісі, ледь не нарвався на колону німецьких машин і мотоциклів. Перечекав її і, скрадаючись, перебіг на протилежний бік.

В Сосонці були мої далекі родичі. Мене там переодягнули в цивільну форму, нагодували. Пересидівши три дні, подався на Турбів.

Виявилося, що мою сім'ю в Турбовівже обшукували тричі, тож довелося перебратися жити до сестри. В неї переховувався аж до приходу Червоної армії. У березні 1944 року я був мобілізований на фронт. 

План бункера я знати не міг, працював на бетонуванні цілий тиждень лише в одній із кімнат. Розстрілювали полонених групами по черзі. Вільно пройти по будівництву було неможливо. Нас привезли, коли уже всі земельні роботи були завершені. Йшло бетонування...»

З 1969 по 1978 рік радянські і закордонні науковці спробували проникнути в гітлерівський підземний бункер, але прилади показали, що все підземелля затоплене. Експедицію припинили.

У Стрижавцінад Південним Бугом на місці колишнього зруйнованого маєтку Грохольськогодо війни була колонія НКВС-211. Цю колонію німці й перетворили у концтабір для військовополонених.

До липня 1942 року полонених привозили сюди партіями як з російського фронту, так і з усієї Європи. Документально засвідчено, що німецькі і італійські спеціалісти, які проектували ставку і керували інженерними роботами на ній, були відправлені до Німеччини по закінченні роботи літаком. Але літак до Берліна не долетів. Він зірвався у повітрі.

Після війни журнал «Наука»надрукував підготовлену військовими спецслужбами статтю «Адольф Гітлер у вінницькому бункері». Вона стверджувала, що дійсно Гітлер перебував у Вінниці з 23 травня по 2 червня 1942 року. Його доставив сюди спецпоїзд. Ставка ще була не завершена, і Гітлера поселили в заміській зоні вінницької психіатричної лікарні. Такою була перша резиденція фюрерау Вінниці. Всіх хворих (близько 1600 чоловік) перед цим розстріляли.

Другий приїзд Адольфа Гітлера у ставку стався 16 липня. Цього разу з різними перервами фюрерперебував під Вінницею аж до 1 листопада 1942 року.

Гітлер в серпні 1943 року, під час приїзду до ставки Вервольф.  Біля басейну, в якому ніхто так і не скупався... 

Третій і останній приїзд відбувся з 17 лютого по 13 березня 1943 року.

Гітлер провів у Вінниці і під Вінницею за свідченням начальника його особистої охорони з невеликими перервами півтора року. Не довіряючи нікому зі свого генералітету, він особисто взявся керувати ходом Сталінградської битви з Вінниці. Але все виявилося безуспішним.

Від ставки до Берліна і до Сталінграда в цей час був прокладений прямий телефонний кабель на 24 канали. Вважається, що партизанам біля с. Якушинецьвдалося його перерубати у двох місцях. Але гітлерівці усунули пошкодження протягом однієї доби.

Радянські розвідники всіляко намагалися через військовополонених дізнатися, детальніше про будівництво під Вінницею. Але безуспішно. Про ставку знала тільки зондер-команда. І найближчі прибічники Гітлера.

Перед приходом радянських військ до Стрижавки було закинуто групу десантників-чекістів. Але вони запізнилися і побачили лише брили залізобетону на поверхні землі.

За десять днів до приходу радянської армії 9 березня 1944 року близько десятої ранку «Вервольф»припинив своє існування. Фашисти побоювалися запізнитися. Тож заздалегідь висадили у повітря основний вхід і радіостанцію. 

Дослідникам вдалося встановити лише два прізвища будівельників Вервольфаз тисяч знищених. Це поляки Юзеф Гюбеші ТадеушСалецький. Абвер ретельно маскував свої злочини, щоб уникнути згодом відповідальності. Вінницький історик І. А. Безуглий, дослідник таємниці «Вервольфа», зафіксував документально 1360 спроб актів опору в стрижавському концтаборі та з боку партизанів. Двоє згаданих поляків з підручних матеріалів виготовили настінну лампу, за що були повішані гестапівцями.

Декілька західнонімецьких фірм, які, мабуть, мають у своєму розпорядженні секретну документацію, не раз пропонували передати їм територію «Вервольфа»для проведення розкопок. Однак з міркувань безпеки довколишніх сіл і Вінниці до цього наша влада ставиться із зрозумілою пересторогою. Можна не сумніватися, що на шляху у бункер зустрінуться різноманітні пастки і сюрпризи.

Ще раз процитуємо слова покійної ясновидиці Вангипро «Вервольф»: «Це мертве місто, і остерігайтеся його потривожити. Роботи будуть проведені успішно тільки тоді, коли їх очолить жінка».

        Це було сказано за три місяці до того, як у Вінницю приїхала з Москви Т.М.Костюкова, спеціаліст по дослідженню підземних споруд.  

На «Вервольфі» роботи під її керівництвом розпочалися наприкінці 1970-х років. Але за браком коштів їх довелося припинити.

Народилася у Вінниці ще одна сенсація. Мовляв, Адольфа Гітлера під час перебування у ставці буквально підкосила радіація. Йоахім Фест, німець, відомий усьому світові своєю книгою-тритомником «Адольф Гітлер», писав таке: «Після повернення із ставки Гітлер враз постарів на п'ятнадцять років. Після поразки під Сталінградом через день приймає заспокійливе.

Тепер він не переносить яскравого світла, із цієї причини волів пошити собі для перебування поза приміщеннями кашкет з великим козирком, часто скаржиться на втрату рівноваги».

Ще одна гіпотеза. Німецький історик Вернер Мазер писав, що Гітлер у серпні 1942 року почав скаржитися на головний біль. У нього порушилась душевна рівновага.

У Гітлера були не тільки ознаки променевої хвороби, а й вегето-судинної дистонії. Можливо, зіграв свою роль радон-222, який є продуктом природньої радіації у Стрижавському граніті. 

Деякі знавці і спеціалісти вважають, що Гітлер дістав променеву хворобу саме у гранітному бункері під Вінницею.

Автором останньої гіпотези є відома журналістка Луїза Білозерова, яка надрукувала книгу розвідку «Вервольф- роковая тайна Гитлера».

На узбіччі Київського шосе у Стрижавці, оточені ялиновою алеєю, сплять вічним сном споруджувачі «Вервольфу», по-звірячому замучені і розстріляні гестапівцями в ім'я збереження таємниці командного бункера Адольфа Гітлера.

Тут поставлено бронзовий пам'ятник. 

Джерело інформації :

Діденко В.І.

  Стрижавка– перлина Північно– Східного Поділля . Історико– документальний нарис.-2002.- С.124-130.

 Фото з інтернетсайтів.


Открыть



Розклад роботи

Працюємо

З   9.00  до  19.00

Субота:  10.00 до 16.00

Вихідний день –  неділя

Санітарний день:

остання   п’ятниця місяця


Контакти

Україна, 

Вінницька обл. 

Вінницький р-н 

смт Стрижавка,

вул..40-річчя Перемоги 5 

тел:     58-58-78

mail:   stryzhavka_bibl@ukr.net  


Мои фотоальбомы

Метки

Содержание страницы

Blog Live

19 дн назад strijavka делает запись До Всеукраїнського дня бібліотек



ОБОЗ.ua